РОБОТА З ДІТЬМИ – АЛАЛІКАМИ

РОБОТА З ДІТЬМИ – АЛАЛІКАМИ Діти-алалікі потребують постійних систематичних заняттях з розвитку мовлення під керівництвом фахівця-логопеда.  Для дітей дошкільного віку, які страждають алалія, існують спеціалізовані дошкільні та медичні установи (логопедичні групи або дитячі садки для дітей з важкими порушеннями мови, стаціонари, санаторії). У кожному з закладів проводиться злагоджена робота медико-педагогічного персоналу, спрямована на формування мови в дітей, забезпечується єдиний мовний режим.  Для дітей з алалія шкільного віку потрібна особлива організація навчання, що здійснюється в умовах шкіл для дітей з важкими мовними порушеннями. У спеціальній школі забезпечується виховання та навчання дітей, хоча глибоке відставання в розвитку мови обмежує їх усне спілкування і створює серйозну перешкоду в оволодінні основами наук.  Діти з легко вираженим недорозвитком мовлення можуть навчатися, хоча й зі значними труднощами, в загальноосвітній школі, а паралельно займатися на логопедичної пункті.  Багато діти з алалія отримують початкову допомогу у логопедів у дитячих поліклініках і психоневрологічних диспансерах.  На логопедичних заняттях заповнюють прогалини в мовному розвитку дітей, проводиться робота з удосконалення комунікативної і узагальнюючої функцій їх мови. Робота будується індивідуалізовано в залежності від мовних і особистісних особливостей дитини. Найбільш сприятливим віком для початку роботи є 3-4 роки, коли у дитини з'являється прагнення до знань, необхідні для роботи активність, усвідомленість, зацікавленість, критичність.  Роботу зі збагачення, уточнення й активізації словника, розвитку зв'язного мовлення можна організовувати і в побуті, в процесі формування культурно-гігієнічних навичок, коли дорослі мають можливість багаторазово називати різні дії, які виконує дитина, і предмети, якими він при цьому користується.  Щоб дитина придбала певний запас слів, простих за вимовою і часто уживаних (назви іграшок, одягу, посуду, фруктів, овочів та ін), необхідно приділяти йому більше уваги при розгляданні картинок, а також на прогулянці, щоразу називаючи зустрічаються предмети. Якщо дитина відмовляється повторювати слово за дорослим, не треба вимагати від нього відповіді в цей момент. Надалі це слово треба давати в різних варіантах багато разів. З часом дитина сама почне повторювати це слово. Кожне прояв його мовної активності має заохочуватися дорослими.  Коли дитина опанує деякою кількістю слів (20-30), у тому числі і словами, що позначають дії, можна привчати його користуватися зв'язковий промовою. Здійснюючи будь-яка дія, дорослий супроводжує його мовою (наприклад, уклавши ляльку, він каже: "Ляля спить" і т.п.), того ж поступово він починає вимагати і від дитини. Спочатку дітям дають пропозиції з двох слів -- іменника і дієслова, потім вводять прикметники та інші частини мови. Так, поступово у дитини збільшується словниковий запас, з'являється фразова мова.  Необхідно знати мовні можливості дитини на кожному конкретному етапі його розвитку. Чи не слід вимагати від нього називати або говорити те, що в даний момент йому недоступні, тому що це може призвести до відмови від мови. Спонукати дітей до розмови випливає, але не можна примушувати.  Не можна перевантажувати дитину мовним матеріалом - це може призвести до заїкання. Мовний матеріал слід підбирати з урахуванням його кількості та доступності.  Робота з розвитку мовлення проводиться в тісному контакті батьків з логопедом і психоневрологом, який лікує дитину, без такого контакту неможливий правильний підхід до малюку.